БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «ПРЯМА АДРЕСНА ДОПОМОГА»

БФ ПРЯМА АДРЕСНА ДОПОМОГА

НОВИНИ НАШОГО ФОНДА

Благодійність у Російській імперії та в Україні (кін. XVII - перша половина XIX ст.)

Благодійність у Російській імперії та в Україні (кін. XVII - перша половина XIX ст.)

Завдяки християнської традиції роздавати милостиню, Росія зіткнулася з тією ж проблемою, що і західні країни. Міста заполонили натовпи, які зробили жебрацтво своєю головною "професією". І державі довелось якось з цим боротися.

Наприклад, цар Федір Олексійович наказав збирати по Москві жебраків і перевіряти їх на працездатність. Непрацездатних поміщали до лікарень та богаділень, а "здорових ледарів" змушували працювати.

Ще рішучіше взявся за боротьбу з професійним жебрацтвом Петро I - у властивій йому манері. У 1691 році цар публікує указ «Про забирання жебраків, які прикидаються скаліченими, і про покарання їх». Покарання було жорстоким. Спочатку ледачих "прошаків" били батогами і повертали до місця проживання. Якщо ж нетямущого жебрака ловили другого разу, то вже відправляли подалі - в Сибір на каторжні роботи.

Цікаво, що в 1712 році милостиню заборонили не тільки просити, але і подавати. За таку м'якотілість стягували серйозний штраф - 5 рублів, а у випадку "рецидиву" - 10 рублів. Щоб сконцентрувати всю владу в руках держави, Петро також забороняє будь-яку приватну благодійність.

З іншого боку - державні благодійні заклади продовжували працювати. Тих, кого визнавали непрацездатними, селили до будинків "прізрения", а калік і старих навіть забезпечували "кормовими" грошима. Всі благодійні заклади спочатку були передані у ведення Святішого Синоду, а у 1724 році перейшли під "дах" Камер-контори, яка розпоряджалася фінансами.

Петро перший і Катерина друга

При Катерині Великій благодійність стала більш вільною, а ставлення до жебраків - м'якішим. Замість батога і Сибіру вони одержували місця в спеціальних робітних будинках, де за ними доглядали. Проте, найзапекліших (так званих, "буйних лінивців") доводилося утримувати в більш суворих - "втихомирюючих" - будинках, дуже схожих на в'язниці.

В ту ж епоху з'являються перші позастанові ("внесословные") і безкоштовні лікарні для бідних, а також будується ціла мережа виховних будинків. В останні поміщали сиріт, незаконнонароджених ("зазорных") дітей, а також дітей, яких батьки віддавали "по бідності". Коли вихованці цих будинків підростали, їх віддавали у навчання ремеслам.
Хоча перший виховний будинок був побудований в 1764 році, як державна установа, гроші на його будівництво давали і приватні особи (сама імператриця внесла 100 тис. карбованців з особистих коштів).

У 1775 році в своєму Акті про губерніях Катерина ухвалює проект створення в кожній губернії Наказів громадського піклування. У тому ж Акті приватні особи, нарешті, отримали офіційний дозвіл на відкриття власних благодійних закладів. За однієї умовою - офіційного дозволу на це від найвищої влади.

Зароджується у Російській імперії і традиція меценатства. Одним з перших у цій сфері відзначився дійсний таємний радник і член Імператорської Академії наук - Олександр Сергійович Строганов (1733-1811). Він надавав підтримку поетові Гавриїлу Державіну, байкарю Івану Крилову, скульптору Івану Мартосу (що створив пам'ятник Мініну і Пожарському в Москві), а також ініціював будівництво в Петербурзі славетного Казанського собору.

Олександр Строганов

Інший таємний радник - Дмитро Прокопович Трощинський (1749-1829) - був відомим меценатом на землях України. Він заснував у полтавському селищі Кибинці (де осів після держслужби) домашній театр, одним із керівників якого був Василь Гоголь-Яновський (так-так, батько Миколи Васильовича Гоголя). Саме завдяки Трощинському, майбутній автор "Вечорів на хуторі поблизу Диканьки" вступив до Ніжинської гімназії (до речі, сама гімназія була заснована на гроші іншого видатного українця - Олександра Андрійовича Безбородька, під керівництвом якого колись ніс службу Трощинський)

Олександр Безбородько і Дмитро Трощинський

Дмитро Прокопович приятелював з багатьма українськими митцями - В. Капністом, П. Коропчевським, М. Миклашевським, та підтримував їх. Саме за його ініціативою була видана у 1798 році чудова поема Івана Котляревського «Енеїда».

У 1796-97 роках в Російській імперії формується перша велика благодійна організація, яку пізніше назвуть "Відомство установ імператриці Марії". Його дійсно безпосередньо опікувала Марія Федорівна - дружина Павла I. Під її керівництвом перебували всі московські і петербурзькі виховні будинки (зокрема, відомий Інститут благородних дівиць, заснований ще при Катерині II)
Крім цього імператриця залучає приватні пожертвування та активно спонсує сама будівництво інших благодійних закладів - лікарень, сирітських притулків і навіть виховного будинку для глухонімих і сліпих дітей.

Емблема «Відомства Імператриці Марії»

Коли її чоловік загинув від "апоплексичного удару" (а насправді був вбитий змовниками), Марія Федорівна не залишила турботу про нещасних аж до самої смерті. Вже вдовою вона приймає участь у ще однієї великої благодійної організації, яку заснував у 1802 році її син - імператор Олександр I. Спочатку організація називалася «Благодійне товариство», але в 1824 році була перейменована в «Імператорське людинолюбне товариство». Це була перша в Росії централізована структура, філії якої були відкриті у всіх великих містах імперії. Щорічна сума, яку товариство витрачало на «вспоможенія» становила півтора мільйона рублів.

У 1812 році дружина Олександра I - Єлизавета Олексіївна - створює свою, виключно жіночу, благодійну організацію - «Товариство патріотичних дам». В першу чергу, воно допомагало тим, хто постраждав від війни з Наполеоном: збіднілим родинам, калікам, вдовам, сиротам та безпритульним дітям. Кожна дама суспільства опікала один з районів міста разом з помічницею і збирачкою подаяння.
Пізніше товариство перейменують в "Патріотичний інститут". А у 1829 році, коли ні Єлизавети Олексіївни, ні Марії Федорівни вже не буде в живих, воно увійде у "Відомство Установ імператриці Марії".

Імператриці Марія Федорівна та Єлизавета Олексіївна





Марія Федорівна, 1828 рік:
«Ми повинні бути натхненні бажанням виконувати наші обов'язки у всіх відносинах... поєднуючи всі наші старання до збереження дітей, до збудження, по мірі можливості, материнських почуттів, до надання допомоги вдові та сироті, полегшенню тих, хто страждає у злиднях; тоді лише ми будемо виявляти істинну любов до ближнього, за прикладом нашого Спасителя».






09.09.2015